День як день

Сьогодні вперше снилася війна. Дивно, але до війни війна мені снилася часто. Це ще з авантюрної молодості і різних миротворчих справ. Але наша війна - ніт. Але все колись буває вперше. Тож настрій зранку був не дуже. Працювати, відповідно, не хотілося. Але хотілося грошей 😂 Тож довелося. Обрала такий собі човночний метод. Роблю коректуру по одному зауваженню - потім щось трошки в саду або в майстерні, потім друге зауваження і так далі. Зрештою до 17 я вже надіслала в редакцію коректору, встановила бульбулятор в штучному ставку і істотно просунулася на шляху до звільнення майстерні від різного непотребу. А, на першій світлині це моя улюблена лілія 🤗

Ставок тепер виглядає ось так. Бульбулятор довелося кинути у куток, щоб він не нашкодив моїм водяним ліліям. Ну і якщо мої карасики вирішили розмножуватися- теж. Головне, що він швидко очистив воду, яка почала зростати чимось незрозумілим і збагатив воду киснем.

А це як я попрацювала над майстернею. Як бачите - розгрібла майже половину. Ще трішечки - і можна починати чистити стіни під фарбування. Але тут у мене головна проблема не в тому, щоб все винести, а в тому - куди?

Щось складаю в бус, все одне зараз на ньому не їзджу.

Стелажі просто виставила у двір. Ну а куди мені їх дівати? Нічого, постоять. Ще домовилась з місцевим хлопцем, що хоче підзаробити собі на морожену, щоб допоміг перенести всі деревʼяні рейки в сарайчик на задньому дворі. Вони не важкі, але у мене просто не вистачає часу робити все самій.

Ну і як стимул замовила ще сир. Це ми з подругою вирішили зробити невеличке свято - сир з безалкогольним пивасиком 😉 Ну а що? Не лише собаксам отримувати смаколики!