Вихід з зони комфорту. День 10

Вчора валилася з ніг у прямому сенсі, тому занурилася в ліжко щойно ми повернулися з веткліники і о 21 вже спала. Але, як ні дивно, проспав десять годин (хоча й постійно прокидалася) почувалася зранку такою само втомленою, як і ввечері. Проте о 8 ми вже стояли під ветклінікою.

Як же я це не люблю… а хто любить? Коли хворіють ті, кого ми любимо - нема гірше. Жулька… така беззахисна, стільки вона настраждалася під тим Покровськом… З іншого боку подумалося, що не забрали б ми її, вона б зараз помирала від піометри нікому не потрібна. А скільки їх ще таких( Навіть думати про це не хочу, бо важко, а змінити це мені не під силу.

Операцію вона перенесла гірше, ніж Нора. Ну Нора і молодша. І оперували ми її не терміново, а планово.

Зараз Жулька спить у своєму ліжечку, а я постійно бігаю дивитися, чи вона дихає. Завтра у мене важкий день, зранку треба їхати в місто. Проте сьогодні приїхав мій друг, чоловік моєї подруги. Він обожнює тварин і вміє з ними поводитися. Тож він буде опікуватися Жулею завтра, а може і в пʼятницю, якщо мені не вдасться домовитись про дистанційний режим.

Власно кажучи, історія про дистанційний режим і є другою частиною мого допису, позитивною. Сьогодні я вперше проводила заняття з дому. Дистанційно - не в перше, а от саме з дому - вперше. Ви скажете, ну й що тут такого нового. Власно кажучи це знов собакси… Собакси дуже активно реагують, наприклад, на мої спроби поговорити по телефону, супроводжуючи розмови своїми зауваженнями та доповненнями. Саме тому я хвилювалася, а як пройде заняття.

Зробила робоче місце в кімнаті, де живе Умка, найбільш говорлива. Вхід перекрила, але так, щоб решта собакс мене бачили. Ну і розпочала заняття.

І ви знаєте, сталося диво! Ми спілкувалися зі студентами, але собакси поводилися дуже чемно. Ніхто не шумів, не лаяв. Півтори години нормальної робочої обстановки. Це був дуже позитивний досвід і я прям повірила, що все якось налагодиться. Бо в принципі час від часу можна нікуди не їхати і проводити заняття з дому. Це дуже заощадить і гроші і час і сили.

Тож сьогодні було зроблено одразу два кроки.
По-перше, радикально вирішена проблема зі здоровʼям Жюлі. І тут не лише про півметру, а й про стерилізацію в цілому. На сьогодні у мене залишається три нестерилізовані суки. І, скажу я вам, в моїх умовах це і аЦЦкі важко, і щороку зростає ризик для їхнього здоровʼя. Щодо Жюлі, мені було важко прийняти рішення, зважуючи на її вік і стан. Але доля вирішила за нас. Сподіваюся, сподіваюся, сподіваюся, що завтра їй стане краще і вона почне одужувати.

По-друге, я мала новий досвід і цей досвід був вдалим. Те, що здавалося мені майже нереальним, на ділі виявилося не таким вже і складним. Сподіваюся, що поступово собакси остаточно звикнуть до таких онлайн-зустрічей і це не буде викликати у них жодної реакції.

Все, друзі, на добраніч. Мені завтра прокидатися о 5 ранку 😉