Київ проти орди
«…
Зі сходу надходили бурі
Гуділи рвучкі вихорі, —
Він золотом у лазурі
Горів на своїй горі.
…»
(Євген Маланюк)
Цей текст, перш за все, для знайомих з-за кордону, які періодично запитують «Як там Київ? Чи безпечно?»
Травень - найкращий місяць в Києві. Холодна погода остаточно відступила, а спека ще не настала. В усьому місті квітнуть каштани та численні парки й дерева нагадують, що ще не так давно Київ вважався найзеленішою столицею в світі.
Остання неділя травня - День Києва. Зазвичай на ці вихідні в Києві відбуваються масштабні заходи.
Але є проблема - росіяни, які ненавидять все українське, а Київ - найбільше.
Минулі дві ночі Київ дуже сильно обстрілювали. В ніч на неділю 25 травня росіяни запустили по Україні 69 ракет та майже 300 ударних дронів, велика кількість з яких припала на Київщину. На Київщині 23 жителів дістали поранення, чотири людини загинули. Для більшості читачів, це - статистика. Київ - дуже велике місто, і більшість киян та гостей столиці давно змирились з фактом, що шанс, що прилетить саме в тебе, невеликий.
Чому росіяни стали більше стріляти по Києву? Тому що можуть собі дозволити. І ще тому, що ненавидять Київ. І не лише за його успіх, стійкість та символ української держави. Росіяни ненавидять Київ геополітично. Адже Київ вже своїм існуванням нагадує Москві, хто Центр і Метрополія, а хто - окраїна.
Ті, хто в Києві давно ще пам’ятають часи тотальної домінації російської мови - в усіх сферах: в бізнесі, культурі, побуті, інфраструктурі міста. Час, коли росіяни надавали знижку не лише на газ, а демпінгували своєю музичною, кіношною, книжковою попсою. Коли спускали мільони не рублів а доларів через релігійні, громадські, політичні організації на просування так званого «русского міра». Російські інтереси були дуже сильно представлені в Україні. Як один зі статистичних прикладів можна згадати що за 10 років до повномасштабної війни на виборах комуністи здобули 12%. Правляча на той час Партія Регіонів була переважно проросійською, а крім неї ще вистачало й інших проросійських політиків. Але все змінив Майдан. На відміну від «Помаранчевої революції» 2004 року, Майдан 2013-2014 був геополітичним. Відбувся розрив з росією (лиш, на жаль, для декого особисто цей розрив трапився лише в 2022). Майдан не був за інтеграцію на Захід, а за ствердження своєї геополітичної суб’єктності. І це, так чи інакше, очистило суспільство від російського сміття, знизило рівень ксенофілії (любові до всього закордонного) та підняло інтерес до всього українського.
Ще більша хвиля зростання ролі Києва сталась в 2022. Багато українців вирушило за кордон і у порівнянні зрозуміли красу і велич, переваги Києва, й життя в Україні. Отже й любов до Києва зросла спочатку від несприйняття дешевої російської маскультури, а потім від краху міфу, що «на Заході все краще».
Все більше утверджується Києвоцентризм. Він проявляється в думках й світогляді, у творах митців, на нових муралах і вулицях міста, де нові назви промовляють іменами героїв минулого (Гетьман Скоропадський, Костянтин Острозький, Роман Шухевич) і сучасного (Олег Мудрак), у створенні нових книгарень, кав’ярень та ресторанів, які з’являються, як гриби після дощу в усіх місцевостях Києва. Він проявляється в діях тих, попри складні обставини вносить свій малий чи великий внесок, несучи військову службу, або збільшуючи індустріальну міць і створюючи нові підприємства.
Як писав Достоєвський (а важко посперечатись, що він був знавцем російської душі) - «Кто нє врьот и нє воруєт - тот нє русскій».
Російські еліти брешуть в медіа настільки впевнено, що населення вважає це правдою. Вони брешуть на перемовинах. І вони крадуть щодня. Крадуть життя. Крадуть землю. Крадуть людей на окупованих територіях. Російська геополітика смерті жорстока та безпощадна. Найбільше вони хочуть вкрасти саму українську державність. А в Києва хочуть вкрасти: його історію, його суверенітет, його першість і роль в усій православній цивілізації (за Хантінгтоном) та його геополітичну місію.
Але Київ вистоїть.