Оксана, я такі думки маю коли повз цвинтарей проїзджаю, де цілі алеї з прапорів на згадку. Та думаю чи довго ця згадка в народі жити буде, чи знов все забудуть. Ми то ні, а от онуки наші правнуки знов задружаться з руснявами? бізнесуватимуть з ними. Багато писати, бо думак стільки що нема стільки букв в абетці...
Нажаль така пам'ять не більше ніж на три - чотири покоління ( якщо за приклад брати Другу Світову), але моя п'ятипічна онучка добре знає адресу для русні - "за кораблем". Ночі в укритті вона буде добре пам'ятати і дітям своїм розкаже.
Діти, які зараз вчаться в школах під землею в Харкові теж знають тому причину. І життя в метро під час бомбордувань. Але як зробити тАк, щоб наші покоління не втратили гостроту пам'яті. От як про голодомор- страшне явище, репрессії - теж страшні, концтабори та ссилкі до Сибіру, а там знущання.. тощо. Ми знали, але продовжували з росіянами пліч-о-пліч 80 років дружньо жити, брататись, шлюби брати... Я вже не кажу про царські часи((
Не могли ми тоді від них відокремитися - сімдесят років жили при радянщині, де нас свідомо лишали пам'яті. Вірю, що залишимося самостійною державою, без патронату русні. Тоді і пам'ять зможемо плекати.