Ох, ці страшні гаджети!
Сьогодні мабуть у дописі кожного автора буде міститися згадка про те, що це останній день літа. І справді, це безсумнівно так. Тепла пора року покидає нас, а попереду осінь, опале листя, похолодання і, можливо, сніг. Хоча з останнім тепер складно і незабаром нам доведеться ходити у музей, щоб побачити сніг.
Думка про завершення літа чомусь викликає якісь сумні відчуття. Важко зрозуміти чому, адже кожна пора року прекрасна по-своєму. І тільки нероба кіт Сімба (на фото) насолоджується цією хвилиною тут і зараз. Треба нам в нього цьому повчитися.
На відміну від багатьох попередніх років, це літо виявилося багатим на дощі. Це не могло не позначтися на природі. Та невелика кількість худоби, яка ще залишилася по селах, має вдосталь соковитої зеленої трави.
Досі зеленими залишаються пагони картоплі, через що люди ще не так масово кинулися збирати врожай цього овоча. Зазвичай наприкінці серпня на городах можна побачити цілі толоки, але зараз такого немає.
Але взагалі-то допис не про це. Цього тижня, як це часто останнім часом трапляється, у мене було відрядження до Івано-Франківська. Це складно назвати відрядженням, бо місто знаходиться зовсім поруч, але факт залишається фактом. Так, склалося, що моя поїздка розпочалася вдосвіта, тому я і колеги, з яким я зустрічався, до дев’ятої години ранку встигли зголодніти. На снідок нас запросили до ось такого готелю.
Це був звичайний сніданок у формі шведського столу, але це було смачно і ситно.
Поруч із готелем було озеро, навколо якого гуляли люди.
Але мою увагу привернув майданчик для активного відпочинку молоді. Справа в тому, що кілька років тому, коли я бував у цьому районі, навколо озера ще не було жодних зручностей і все виглядало доволі захаращеним. Відповідно тут було мало людей, а тим більше підлітків. Тепер же тут місце для активних занять улюбленими хобі.
Думаю всім батькам відомо як важко в сучасній цивілізації відірвати підлітків від телефонів чи планшетів. А тут, незважаючи на ранкові години, діти катаються на велосипедах, роликах, демонструють справжні чудеса спритності та акробатики. Це наштовхнуло мене на думку, що можливо ми, дорослі, докладаємо недостатньо зусиль, щоб створити відповідні умови для дітей, чимось їх зацікавити. А подекуди дорослим навіть значно зручніше, щоб дитина тихо сиділа в телефоні і не турбувала їх зайвий раз.
Тим часом за даними ВООЗ кожна десята дитина (фактично 11%) має складнощі із контролем часу при використанні гаджетів. І схоже, що ця цифра зростає. А ще гаджети заважають навчанню, через постійне відволікання уваги, і нормальному фізичному розвитку тіла, через зниження активності (тривале сидяче чи лежаче положення при перегляді телефону). На щастя у моєї дитини таких проблем із залежністю немає, але попри це мене, як батька, це питання турбує.
Коли я був дитиною, майже всі діти відвідували якісь спортивні секції. Навіть я займався настільним тенісом і доволі успішно. Зараз таких дітей значно менше. Наприклад, у класі моєї донечки, з 22 учнів лише двоє займаються спортом і одна дівчинка танцями. Мені здається, що це дуже малий показник.
З іншого боку, люди вже боялися повстання машин, рок-н-ролу, кінця календаря майя, 2000-го року та ін. Але нічого з цього не вбило людство. Мабуть і гаджети цього не зроблять.
