В дощ посеред озера
Привіт, друзі! Сьогодні я був на дні народження хлопчика-підлітка — сина моєї двоюрідної сестри. Мав би бути його хрещеним, якби доля не склалася трохи інакше. Тоді, багато років тому, ми якраз тільки-но познайомилися з моєю майбутньою дружиною. Вона збиралася у подорож на море — тоді це ще був окупований тепер Крим. І у мене був вибір поїхати з нею - вона запропонувала мені це на другий день нашого знайомства - або відпустити її саму і у компанії інших неодружених хлопців, щоб було б величезною помилкою, я відчував це. Зрештою, я позичив чималу суму грошей, яка мені була необхідна на поїздку (бо був тоді зовсім не мілині) і не прогадав звісно 😊.
То ж я вперше (і востаннє) поїхав на відпочинок у тоді ще український Крим, а у результаті моя двоюрідна сестра взяла хрещеним іншого нашого двоюрідного брата, а від моєї сім’ї хрещеною стала моя рідна сестра.
І ще один символічний момент: цей хлопчик народився в той самий день, коли ми з моєю дружиною пішли на наше перше побачення. Ось так вийшов цікавий збіг дат — день народження сина моєї двоюрідної сестри й початок моїх власних стосунків, що згодом стали спільним майбутнім.
Святкували ми на маленькому рукотворному острівці посеред ставка. Місце затишне, з альтанкою, куди навіть підведено електрику — можна ввімкнути електрочайник, закип’ятити воду і зробити каву. Я спершу думав, що, можливо, вдасться там поплавати, але виявилося, що купатися суворо заборонено. Та й у ставку вода не надто чиста виглядала, я б не купався б якби можна було.
День починався спекотним і парким. Перед грозою вітер стих зовсім, і ми буквально задихалися від духоти. Потім небо швидко потемніло, загуркотів грім, і все перейшло в потужну, стрімку зливу, яка за якихось п’ятнадцять хвилин залила острів потоками води. Добре, що в альтанці були брезентові штори — ми встигли швидко їх опустити й сховатися від косого дощу та сильного вітру. За якихось 15 хвилин злива майже вщухла, перетворившись на дрібний, лагідний дощ.
У нас вдома, як виявилося, дощ ішов недовго — всього три хвилини, і то не надто сильний. І це, на щастя, дуже добре, бо вчора в батьків і мого шваґра розібрали дах — готуються міняти його. Майстри мають прийти вже завтра, але попередили, що демонтаж краще зробити своїми силами, щоб зекономити. Тож учора ми гуртом, із друзями та родичами, зняли старий дах.
Накрити його повністю ми не встигли — лише кинули плівку на підлогу горища, бо було надто темно. Якби сьогодні вдома була така злива, як у Новому Роздолі, де ми святкували, то вода б, мабуть, усе промочила. Це могло б обернутися справжньою катастрофою для будинку.
На щастя, все обійшлося. Сподіваюся, що завтра майстри зможуть частину даху вже накрити плівкою під металочерепицю, а через кілька днів буде готовий увесь дах. Потім залишиться тільки купити й встановити металочерепицю, щоб завершити роботу.
