Візит на сироварню в горах

Друзі, я таки вирішив спробувати виконати цю важку для мене місію і трохи розповісти більше про свій відпочинок у горах, не порушуючи звичної хронології моїх щоденникових дописів, які я пишу щодня ввечері, щоб розповісти, що сталося протягом дня. Ці щоденникові записи для мене дуже важливі, тому не хочеться переривати цю традицію. Це навіть не стільки традиція, скільки потреба.

Отож, я вирішив знайти трохи часу і зробити хоча б один допис про минулі вихідні, які в мене були дуже насичені й подарували багато нових вражень. А ще я назбирав купу красивих фото — тож треба ними поділитися. 😊

Розпочну з однієї з найбільш пам’ятних подій — нашого візиту на місцеву сироварню в горах. Зазвичай сир там варять або пастухи, або самі господарі — кожен у своїй хаті. Хто тримає корову — той і варить сир, бо молоко зберігати не можна, його потрібно відразу переробляти. Сир — це найкращий варіант.

А оскільки в селі, де ми зупинилися, та в навколишніх селах корови були майже в кожному дворі, то й кожен господар робить домашній сир. Таких сирів три види: вурда, будз і добре всім відома бринза. Варять їх і з овечого, і з коров’ячого молока, але інших сирів у Карпатах традиційно не роблять.

Саме це й вирішив змінити співзасновник, власник і головний працівник крафтової сироварні «Будз Баран», де ми побували. Як він розповідав, ідея була його, але дружина м’яко підштовхнула до відкриття бізнесу. Про це нам розповів сам господар під час екскурсії.

У 2020 році вони з дружиною поїхали на спеціальні курси сироварів у Львові, повернулися звідти зі знаннями й поступово почали розвиватися. Спочатку працювали вдвох, а зараз там четверо працівників. Це небагато, але багато чого вирішує обладнання, яке вдалося придбати за грантові кошти, виграні знову ж таки дружиною. Тепер невеличке підприємство працює і розвивається.

Також ми побували у сховищі сиру, де зберігається (визріває) три тонни продукції. Чи це багато? Для людини, яка має вдома лише шматочок у 200 г, — дуже багато. Для промислових обсягів — мабуть, небагато. Але для крафтової сироварні, де працює четверо людей, це, як на мене, дуже гідно.

Сири вони продають активно через інтернет, а також пробують виходити на полиці місцевих супермаркетів. Поки що результат невідомий, але ми всі побажали їм успіху.

Сама сироварня розташована на вершині хребта, з якого відкриваються неймовірні краєвиди в усі боки. Біля неї є тераса. Після того, як ми побували у сховищі сирів та на виробництві, де оглянули обладнання (воно новеньке й блискуче), ми вийшли на цю терасу. Дружина відразу сказала, що наче повернулася у дитинство, бо саме так пахло на молокозаводі, де працював її батько.

На терасі ми дегустували різні сири та насолоджувалися молодим закарпатським вином. Це входило у вартість екскурсії. До речі, квиток коштував нам 250 грн зі знижкою (бо ми, за словами господаря, «такі красиві й хороші» 😄), а взагалі — 300 грн. Чесно кажучи, самих сирів і вина там було, мабуть, щонайменше на половину цієї суми. Та й екскурсія була цікава, хоч господар і трохи хвилювався — можливо, зазвичай це більше проводить його дружина.

День був загалом не сонячний, але гори в хмарах виглядали велично й красиво. Ми насолодилися гостинністю місцевих сироварів, скуштували їхню продукцію, а кума повернулася додому ще й з повною торбинкою сирів. Ми ж обмежилися лише дегустацією, щиро побажали успіху і вирушили назад до свого будиночка.

А по дорозі ще й зустріли саму господиню-сироварку, яка поверталася саме додому на авто. Зупинилися, подякували за їхню працю та розвиток, адже в Україні дуже цінні такі люди, які навіть у час війни віддано розвивають свій маленький бізнес. Це насправді нелегко. Їй було надзвичайно приємно. 😊

---

Steem atlas: //:# (!steematlas 48.26166516 lat 24.83579993 long Budz Baran, Budz Baran, craft cheese factory d3scr)

https://maps.app.goo.gl/vK7udqWxigVMfX6P8