Знову вагонка

Сьогодні знову взявся до монтажу вагонки — вперше за довгий час. Два тижні, мабуть, точно не пам’ятаю, може й більше. Дуже багато було іншої роботи: треба було дрова порубати, поскладати, щоб всохли, бо це ж паливо на зиму. Та й інші справи були — то газон покосити, то на гриби поїхати (невдало), то на заупокійну службу Божу треба було їхати — бо ж шанувати пам’ять загиблого воїна, куди ж без цього.

А ще — допомогти шваґрові: у них реконструкція даху, і дуже багато роботи, потрібно допомагати. Майже щосуботи щось робимо, свою роботу доводиться відкладати,. Але далі вже не можна — Даринка питає, коли буде її кімната. Бо вона вже відбула всі табори. Звучить загрозливо, чи не так? Але мається на увазі — всі, де вона мала бути на канікулах, уже завершились)). Вона вже живе вереснем: хоче купити канцелярію, хоче йти до школи. Не стількии вчитися, а побачити друзів, робити щось нове. Вона просто виконала свою «програму на літо», і тепер у неї в думках — школа. І кімната. Бо ж вона живе в одній з п’ятирічним братом, а вона вже, бачте, доросла — десятирічна дівчинка)). Тож хоче свою кімнату.

А такими темпами, як я роблю на другому поверсі, то я не знаю, чи до Нового року встигну... А вона ж уже мріє, щоб вже1 вересня. Хоча б пообіцяв їй, що як тільки почну стелю (обшивати вагонкою), то її кімната буде наступною. Бо я вже завершив нашу з дружиною спальню .

І ось хочу вам сказати: сьогодні дуже гарно пішло! Можете побачити прогрес — фото на початку (десь перед обідом), і в кінці дня, ввечері (після вечері ще трохи допрацьовував) - останнє фото - робота справді пішла. Мабуть, практика дається взнаки.

А ще цікавий факт. Взяв одну вагонку, відміряв, відрізав — аж потім помітив, що там сидить жук з величезними вусами. Чесно кажучи, не впевнений, що він живий, бо абсолютно не ворухнувся до самого вечора. І на останньому фото є темна цятка — це він. Досі сидить там, наче приклеєний. Можливо, він у якомусь заціпенінні чи сплячці.

Отже, сьогодні я плідно попрацював, може тому що встав на годину раніше. Чому? Бо вночі спав із Максимом. Дружина вчора доручила мені важливу частину програми з відлучення молодшого сина від грудей — вже пора, як то кажуть, дорослішати. Спав із ним усю ніч: він прокидався, плакав, доводилося заспокоювати. То ж і вранці він підняв мене швидше. Але сьогодні, як не дивно, почувався доволі бадьоро. Лише під вечір трохи сонним став. І зараз теж трохи клюю носом — бо мене чекає ще одна ніч із Максимом.

А дружина тим часом теж хоче піти спати в іншу кімнату — вчора не виспалася, бо постійно була в напруженні, як там проходить наша «спецоперація».

На добраніч усім! Дякую, що прочитали.