Різне щастя нам випадає!

Усім привіт!

Хочу розповісти про те, як важко розлучатися не лише з рідними, з друзями, а й із тваринами! Моя онука переїхала з нареченим у свою квартиру в інше місто, забрала з собою двох котиків: Пашку та Тишку. Уявіть собі, котики жили у приватному будинку – прокинулися – город, дерева, вулиця за парканом – свобода!

І раптом 9 поверх і вид з вікна ... Що там за рух? Звідки ці висотні будинки? Немов кольоровий фільм по телевізору! Спочатку Пашка і Тишка годинами сиділи і дивилися в далечінь...

Звикли. А потім стали обирати собі місце для відпочинку у новій квартирі!

На їхніх сумних мордочках можна було прочитати: "Господи, куди ми потрапили? Де наші речі? Де наша вулиця, де наш будинок, де трава з кониками та богомолами? Де квіти та дерева"?

Пашка думав про те, що він уже не буде на чолі зграї, як раніше, бігти попереду за паркан! А що? Усі дівчатка: і собака Мушка, і мама Філька, і сестрички Тишка та Шунька... Один він мужик!

Залишається - змиритися і звикати до нового способу життя, тим більше не один він переїхав - поруч Тишка - улюблена сестричка)

Можна і поганятися один за одним, і полежати поряд, як ніяк – рідні братик та сестра!

А що ж у нас? Ми залишилися з Шунькою - донькою Фільки, з Мушкою... Шунька кілька днів м'яукала - шукала свого братика і сестру, блукала подвір'ям як неприкаяна... Дивилася на сплячу Мушку, наче питала: як же ми тепер без нашої команди? Де вони?

А сьогодні вже всі сплять... Звикають жити далі у новому складі)

Хочу вибачитися, що рідко буваю у друзів, готуюся до операції на очах, знижую силу голосу, збираю гроші, як мені сказали: випадок запущений, махрова катаракта, а лікар, який міг би взятися за операцію до 17 серпня у відпустці, тому я записалася до нього на прийом на 22 серпня, прийом теж. Так що тримайте за мене кулачки)

Вчора був день пам'яті мого брата Михайла.

Мій брат написав в чаті:

Сьогодні минає 36 років, як трагічно обірвалося життя мого молодшого брата Михайла у віці 22 років. Він наповнював наші серця любов’ю й вірою в краще, залишивши по собі світлі спогади та добрий слід у душах. Життя коротке, але пам’ять — вічна. Світла йому пам'ять!

А сьогодні день народження мого дядька, молодшого батька брата, він і мій кум, хрестив покійного сина Івана. І знову копіюю привітання у чаті родового дерева:

Дорогий Миколо Михайловичу!
Щиро вітаємо з Днем народження! Хай попри відстані й випробування війни наші серця залишаються поруч. Віримо, що настане час, коли ми знову зберемося всією родиною за Вашим щедрим столом, почуємо Ваші мудрі слова, відчуємо гостинність і заспіваємо спільну пісню. Бажаємо здоров’я, миру, радості та здійснення мрій. Зі святом! 🎉💛💙

Знайшла фото, ми з Миколою в Маріуполі, відзначаємо день народження у кафе... Так і живемо сьогодні спогадами...

Дякую, що є що згадати...
Шкода, що від усього доброго нас "звільнили"...

Дякую всім моїм друзям! Житимемо!