Іван Франко: повість, яка виявилась ближчою до сьогодення, ніж хотілося б
Ім’я Івана Франка для більшості українців давно стало частиною звичного культурного ландшафту — шкільна програма, пам’ятники, банкноти, інституції. Ми звикли до нього як до символу, а не як до автора, який міг говорити речі жорсткі, провокаційні, гіркі. Втім, варто лише звернутися до збірки «Для домашнього огнища. Вибрані твори» — і всі стереотипи починають руйнуватись один за одним.
Це не просто збірка прози, це — мікроскоп, під яким опиняється українське суспільство зразка кінця ХІХ століття. І що найцікавіше — під тим самим мікроскопом ми можемо побачити себе. Франко говорить про речі, що торкають нерв навіть сьогодні: дім як ілюзія безпеки, шлюб як соціальний договір, любов як знаряддя контролю, Львів — як місто, де все знають, але мовчать.
Повість «Для домашнього огнища», з якої починається збірка, — це класичний приклад літератури, що закамуфльована під моральну історію, але насправді є глибоким дослідженням внутрішньої руйнації людини. Офіцер Анєль Ангарович повертається додому після довгої служби в Боснії. Він хоче тепла, прийняття, миру. Натомість отримує холодне привітання, натяки, підозри, змову мовчання.
Франко не дає простих відповідей. Чи зраджувала його дружина? Чи справді Анєль є жертвою? А може, навпаки — агресором, який не здатен усвідомити свою токсичність? Автор не малює чорного й білого. Усі персонажі — складні, суперечливі, живі. Саме це робить повість настільки сучасною.
Повернення в місто, яке змінилося (чи, можливо, ніколи не було таким, як здавалося) — це не лише сюжетний поворот. Це метафора. Місто у Франка — символ морального занепаду. Тут кожен щось приховує. Тут кожне слово — це пастка. Тут правда — це загроза. Львів наприкінці XIX століття постає не як романтична вітрина, а як лабіринт напруги, фальші й придушених голосів.
Історія Анєля — не про військового. Вона про кожного, хто коли-небудь намагався повернутись у місце, де йому вже не раді. Про кожного, хто прагнув відновити зв’язки, які давно розпались. Про кожного, хто зрозумів, що «рідний дім» — це часто лише декорація.
Що додає тексту унікальності — це феміністичний підтекст. Жінка в цій історії — не просто об’єкт для ревнощів чи моральних оцінок. Вона — суб’єкт з голосом, з внутрішньою драмою, з власною правдою. І саме її мовчання — найгучніше.
У повісті панує постійна тривога. Франко вибудовує сюжет як детектив: не у сенсі злочину, а у сенсі пошуку істини, яку боїшся знайти. З кожним абзацом напруга зростає. Відчуття клаустрофобії майже фізичне. Зрештою, головним ворогом стає не інша людина, а внутрішній голос.
Франко ніби передбачив, що у ХХІ столітті ми знову говоритимемо про домашнє насильство, про межу між турботою і контролем, про приватне життя як поле війни. Його текст болісний, чесний, безкомпромісний. Він змушує зупинитись і подивитися в очі тим речам, від яких зазвичай відвертаєшся.
У сучасному контексті ця повість — ще й дзеркало для суспільства, яке продовжує ідеалізувати «традиційні цінності». Адже Франко показує, що традиція без рефлексії — це пастка. Що дім, побудований на брехні, рано чи пізно впаде. І що мовчання — це не завжди доброчесність, а часто — страх і зневіра.
Саме тому так важливо перечитати «Для домашнього огнища» сьогодні. Це не просто данина класику. Це спосіб зрозуміти, де ми є зараз. Які маски носимо. Яких правд боїмося. І чи готові ми врешті говорити вголос — навіть якщо голос зривається.
Збірку можна придбати у сучасному оформленні в українській онлайн-книгарні на сторінці видання. Це не просто репринт — це ретельно підготовлений текст з якісною версткою, оформлений так, щоб його хотілося мати вдома, перечитувати, передавати далі.
Окрім онлайн-замовлення, є можливість отримати книгу й у Києві. Офіційна адреса книгарні: Територія "Промзв'язку", проспект Степана Бандери, 6, 5 поверх, Київ, Україна, 04073. Зателефонувати можна за номером +380979755223 або просто перейти за цим посиланням, щоб побачити розташування на карті.
До речі, замовлення понад 500 грн доставляються безкоштовно, а з кожної покупки нараховується 15% кешбеку. Тож це — ще й вигідна інвестиція у власну бібліотеку.
Я не рекомендую цю збірку «усім». Її не варто читати навмання. Але якщо ви шукаєте щось чесне, щось, що залишає слід — варто спробувати. І, можливо, ви також впізнаєте в цій історії щось дуже особисте.