Тиша, що говорить: листи Стуса до сина

У найтемніші моменти історії саме слово здатне нести світло. Книга «Листи до сина» Василя Стуса — приклад того, як у табірній неволі можна зберегти гідність, батьківську любов і людське обличчя. Ці листи — більше, ніж родинне листування. Вони — емоційна і моральна інструкція, заповіт для нащадків, що вчить жити гідно.
Стус писав до свого єдиного сина Дмитра, не маючи можливості бути поруч. Він передавав через слова любов, біль, силу. Його турбота — це не тільки про здоров’я чи успіх, а про цінності, культуру, свободу. Через особисте — про спільне, через мовчання — про спротив.
У листах — сила бути людиною
Ці тексти — не просто документи часу. Це щоденник внутрішньої боротьби. Стус формує у словах свого сина опору проти системи. Він пише з табору, але говорить як вільна людина. Його погляд — глибокий, без люті, але з твердістю. І це вражає.
Він не дає прямих вказівок, не моралізує, а ділиться. Розповідає про читання, про біль втрат, про віру в мову й культуру. Про те, як залишитись собою, коли навколо все проти. Це не про страждання — це про силу.
Чому варто прочитати:
це чесна розмова без фальші;
живий документ доби, яка не минула безслідно;
кожен лист — акт любові, опору і виховання;
книга зцілює і надихає одночасно.
Видавництво «Лабораторія» представляє книжку, яка говорить не лише про минуле, а й про сьогодні. Придбати її можна онлайн або завітавши до офісу: просп. Степана Бандери, 6, 5 поверх, Київ, 04073.