Іспит з мови

Ну все, я вже вдома! Я – справжній жах редакторів, тому що ніколи нічого не вичитую, набрала за тест 39 балів з 40 можливих 😉 Могла б і 40 з 40, бо точно знаю, у якому слові помилилася. Тепер чекаю на результати за письмовий переказ та монолог. Сподіваюся, що там теж все буде добре і я отримую сертифікат.

На фото - дуже сУрьозна я їду на іспит. Добиралася я дві години в один бік. Нажаль, ближче записатися ніде не змогла. Не думала, що це така проблема! Але мені ще пощастило, бо це я обирала сертифікований заклад в межах Києва та Київської області, а деякі взагалі мають їхати в інше місто, щоб скласти цей іспит. Я лише за, коли їдеться про підтвердження володіння українською мовою для тих, хто має користуватися нею при здійсненні посадових обовʼязків, але ось так гонять людей та ще і під час війни мабуть не зовсім правильно 🤔

Що мені сподобалося - це атмосфера. Дуже доброзичлива і спокійна. Інструктори постійно допомагали, але виключно з технічних питань. Самі аудиторії були одразу в укритті, тож попри тривогу ми спокійно працювали.

Взагалі я так розумію, що рано чи пізно цей іспит може знадобитися. Тож раджу його скласти, тим більше, що для громадян України це безкоштовно. А от записатись, судячи по тому, що народ пише, виходить не завжди. Якщо хтось не зовсім впевнений у своїх знаннях, то є ось такий чудовий додаток. Тут всі завдання такі саме, як на іспиті. Тренуйтеся скільки вам потрібно 😉

Ще приємний момент. Я проходила тестування у Державному торговельно-економічному університеті і була приємно здивована сучасною інфраструктурою цього закладу. Нажаль у нас сфера освіти часто відстає. Але не в цьому випадку. Величезна територія, кожен факультет має власну будівлю. Всередині - все гарне і сучасне. Трохи поспілкувалася зі студентами, коли шукала потрібну мені будівлю, вони дуже привітні і ввічливі. Єдина проблема, як завжди, це паркування. Довелось залишити машину досить далеко. Але нічого, прогулялася.

Поки я була студенткою, подруга спостерігала за собаксами через камеру спостереження. Поводилися вони добре, що дає мені надію, що я якось зможу організувати своє життя, працюючи не виключно дистанційно. Завтра їду на кафедру. Потім розповім 😉