Вересневі спогади

Вересень у мене прям щедрий на спогади. Несподівано. Ось, наприклад, вісім років тому у нас зʼявилися Тоси. Їхня мама, глибоко вагітна, забігла до двору, рятуючись від зграї собак. І так і залишилася. Стерилізувати на такому пізньому строк не ризикнули і отримали чотирьох Тосів: А-Тоса, Пор-Тоса, Тоффу-Тоса і Еркюль -Тоса. Тоси, тому що так зручніше. Кличу просто «Тоси!» і приходять всі четверо. Вже тоді, попри те, що хлопчики і невеликого розміру, нам чомусь не вдалося нікого прилаштувати… Так і живуть.

А ще рік тому зʼявилася у нас Жюлі. Це з однієї з евакуацій. Я вже не збиралася нікого брати, але куди її? Нещасна, контужена, з циститом… Проте якась дуже довірлива і, попри все, орієнтована на людину. Взяла, почала лікувати, потім - адаптувати. Зараз - моя улюблена дівчинка. Кожен ранок починаємо з двох найважливіших команд «ОбіймаЦЦа» і «ЦілуваЦЦа». Вона вже знає. Вилазить зі свого місця, мотиляє фосимком. Люблю її. Таких, не дужу молодих, не дуже здорових, завжди якось особливо шкода.

А ще саме тоді з того ж Покровська привезли Миску. От ця дала мені про… прозріти. Приручила її десь три тижні до себе, а потім майже півроку - до решти собакс. Попри розмір воно виявилося кусючим і конфліктним. Проте зараз вже теж домашня дівчинка.

Саме тоді почалися і проблеми, що зробили минулий рік неймовірно важким. Спочатку почала здавати Ромашка. Ну тут було принаймні очікувано, бо діагноз рак легенів їй поставили ще у 2022. Це просто диво, що два роки після цього ми прожили майже без проблем.

А от що стало шоком, це Миша. Моя собакса-посміхакса. Мій подарунок. Чому подарунок? Та тому, що я сама собі її подарувала на день народження. Просто знайшла безпритульне цуценя і забрала. Коли екс спитав, що подарувати, я сказала, що ось, подарунок вже є.

Мишака була дивовижна. Моя подружка. Мій вірний штурман в усіх поїздках. Її теж забрав рак. Дуже швидко і дуже несподівано.

Все це ФБ вивалив на мене в один момент. От так живеш і нібито нічого не відбувається, а насправді - купа подій.