Не/вигадане оповідання.

Всім привіт :)

Одного разу, я сиділа на березі моря та порівнювала його з материнським лоном, слухаючи шум від розбитих об берег хвиль. З неба світило вранішнє Сонце, наносячи на мою шкіру свої теплі візерунки, а ніжний шепіт вітру, розповідав одні зі своїх найкращих оповідок…
Від таких пестощів природи хотілося спати. Мене окутало ніжністю, захотілося лягти на покривало, обійняти книжку, котру так і не вдалося почитати і відправитись у далеку подорож країною снів. Повіки ставали все важчими та важчими і почали закриватися… Опиратися не було сенсу, я лягла на живіт, і відразу провалилася в небуття.

Уві сні час минає непомітно, здається, ще хвилину тому, я піддалася на спокусу дрімоти, а коли розплющила очі — сонце було вже в зеніті… Не дивлячись на те, що денне світило було в своїй максимальній силі, на пляжі було багато дітей. Ті, що гралися недалеко від мене, робили водоспади з піску… Дівчата близнючки у рожевих пляжних капелюшках, зачерпували пісок, обʼєднуючи свої руки, а потім випускали так, ніби зверху до низу лилася гірська прохолодна вода водоспаду… Виглядало дивовижно, забавку підхопили і інші малюки… що також обʼєдналися в пари…

Без ранкової дози кофеїну було важко прийти в свідомість, але дитяча гра, зацікавила мене…
Пісок, що піднімався вгору дитячими ручками, був схожий на піщаного чоловічка, спочатку його відділяли від загальної маси піску…піднімали вгору, і він, немов, намагався підвестися…

Та коли, тіло піщаного хлопчика було сформоване до поясу, діти випускали пісок і Sand Boy, падав вниз як поток води та змішувався з іншими піщинками пляжу.

Його підіймали і опускали і з кожним разом, піднята маса піску, все більше ставала схожою на реального пісочного хлопчика. Від здивування я протерла очі.

Не допомогло… Тепер кожна піщинка з тіла Sand Boy, була схожою на хлопчика, що намагається встати….

Піщаного хлопчика, що складається з тисячі піщаних хлопчиків.

Коли дівчатка набирали в руки пісок, його було так багато, що він сипався крізь їхні маленькі пальчики, тому здавалося що хлопчик, тягнув свої руки догори, намагаючись підвестись.

Руки були підняті, у кожної піщинки, що входила до складу його тіла, кожна, як і хлопчина, посміхалася Сонцю і здавалось ніби, він ось-ось встане і побіжить…

Ким був цей хлопчик, сном, зенітним маревом чи міфологічним персонажем несвідомого ? ⏳

Цей секрет — не відрию, та з того часу я в кожній піщинці шукаю - пісочного хлопчика …

Дякую за увагу та підтримку. ️