Корабель дурнів.

Привіт 🙋‍♀️
Сьогодні залишу після себе слід з вигаданою історією…

По океану пропливає великий круїзний корабель, на борту знаходяться леді та джентльмени, що тримають у своїх руках бокали з ігристим напоєм, котрий асоціюється з Новим роком. Але це не новорічна ніч, і не ніч, а день. Сонце стоїть в зеніті. На палубі лунає якась мелодія, корабель плавно гойдають хвилі. 🌊

Враз усі вони почали дивитися в один бік і щасливо махати руками. Вони виглядали, щасливими дурнями, дурнями, що вимахують привіти молодій дівчині з довгим, темним волоссям і світлою шкірою, що була вдягнена у чорне плаття з корсетом та нагадувала готичну принцесу.

Дівчина посміхається і салютує у відповідь. І хоч вона дуже захоплива особистість і цікаво звідки вона знає кожного члена екіпажу цього корабля і чому вони всі так раді її бачити, але найбільше уваги привертає її корабель, вона керує ним власноручно, він виглядає як примара, та нагадує мені нещодавно переглянутий документальний серіал «Космос» і його «Корабель уяви» …

«Корабель уяви» -
це той тип кораблів, на яких можна потрапити куди завгодно, хочеш побачити минуле подивись вниз, хочеш побачити майбутнє подивись вгору, хочеш потрапити в будь яку іншу точку - просто уяви її.

Думаю, її корабель-примара саме такий…

Я вже колись бачила такий, у північних водах, він плив за білим птахом, який як і всі інші птахи, відчував електромагнітну сітку Землі і летів в точку в якій сходяться всі меридіани…

Кораблі розходяться у різні боки. Згодом дурні, що пливли на своєму кораблі розуміють, що пливуть не на прекрасному круїзному лайнері, а на скелі, яка згодом перетвориться на пісчаний острів, одинокий пісчаний острів посеред океану солоної води. Усім хто так жваво вимахував дівчині, вже не до розваг, їх вбиває спрага, вони виглядають як скелети, як тіні, залишені на гарячому острівному піску, а згодом і від них не залишиться абсолютно нічого…

Дівчина теж дістанеться брами смерті… її корабель уяви дозволяє їй переміщатися не лише по водам, вона може потрапити в будь яку точку простору та часу. І ось вона стоїть на вершині цих скель та дивиться вниз, саме в той час коли вони розійшлися для того, щоб розчавити наступних мореплавців, що курсують водами смерті. Дівчина пронизує поглядом товщу водної безодні котрій немає ні кінця ні краю, і робить впевнений крок вперед та падає вниз зі скелі.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ.