Ернст Юнґер - Геліополіс - Ретроспективний погляд на місто
Роман Геліополіс Ернст Юнґер написав 1949 року, і завдяки Видавництву Жупанського - український переклад вийшов в цьому році.
Атмосфера роману дуже археофутуристична. Найбільші інновації поєднуються зі збереженням традицій. Ернст Юнґер передбачає виникнення сучасного смартфону - він називав його фонофор. Але це не заважає пам’ятати про важливість листів, написаних від руки. В окремому фрагменті «Дім листів» змальовано гігантський архів, в якому працює 200 службовців та 400 людей з обслуговуючого персоналу. Обсяг архіву та підземні приміщення постійно розширюються та «жоден людський мозок не зможе конкурувати з машинами, встановленими тут». Отже Юнґер передбачив виникнення дата-центрів (можна ще додати - з застосуванням штучного інтелекту), але в його прообразі такий архів - це більш ніж дата центр, музей чи сховище.
Найкраще пояснення може надати його директор, професор Мозер: «Лист, звичайно, гідний пошани й сам по собі - він є найважливішим засобом людського спілкування відразу після мови. Лист - це символ долі взагалі, не кажучи вже про його властивості як документа. Колекції листів важливіші за бібліотеки, і в мене часто виникає відчуття, що тихий пагорб, на якому ми живемо, перетворився на вулкан. Немає нічого, що торкалося б людей і глибоко хвилювало їх, що не знайшло б свого відображення у листах. Так, Князю, ви маєте рацію, старі листи - це засохле листя з дерева життя. …»
Я навів цю цитату, щоб продемонструвати поетичність цього роману. Головний герой - Луціус де Ґеер - служить Проконсулу (Князю), який втілює сили порядку, яким протистоять сили очолювані Ландфоґтом, зі спецслужбами, в'язницями й тортурами, погромами парсів (в цьому хтось може провести аналогію з переслідуванням євреїв в часи Другої світової війни). «Завжди те саме: від переможеного тікають, як від чуми.»
Обидва центри влади міста перебувають в певному балансі, а ще є таємничий Регент, який наче розчарувався в сучасному світі, зник в космосі і спостерігає за подіями в Геліополісі з відстані, готовий втрутитись лише в критичний момент.
Геліополіс часом звучить дуже поетично, часом - дуже філософськи. Герої роману приділяють велику увагу й час міркуванням, а діалоги між ними сповнені глибоких роздумів й ерудиції. Митці Жак Калло, Оноре Дом’є, письменники Гайнріх фон Кляйст, Еміль Золя, античні автори, Шатобріан, Талейран - такі згадки, як краплини дощу, які не змивають загального враження від твору, не уводять читача в інший напрямок і нічого не радять, але додають відчуття глибини, як самого міста-держави Геліополісу так і автора безпосередньо.
Давайте розберемо явище фонофора детальніше:
«… фонофор поставав ідеальним засобом планетарної демократії, засобом невидимого зв’язку всіх з усіма. Присутність на народних зборах і форумах, участь у ринкових операціях поширювалася з його допомогою на всю планету і навіть за її межі.» Та передовсім фонофор був безпрецедентним спрощувачем. Відтоді як фонофор набув досконалості, голосування й референдуми більше не становили жодних технічних труднощів: воля і думка величезних мас ставали миттєво відомими, їх можна було обрахувати й негайно виміряти ледь не самим зусиллям думки. В Пунктамті було встановлено одну з таких машин, здатну робити дивовижні розрахунки. «Так», «ні» та «утримався» цілих легіонів учасників підсумовувалися за допомогою електромагнітних хвиль, і тієї ж миті ці дані можна було зчитати. …» Ось вам і пряма демократія. Електоральна інновація, до якої і до наших днів ми поки що не дійшли.
Але йдемо далі, в іншому абзаці розкриваються ще більш просунуті функції фонофору. «… заміняє посвідчення особи, паспорт..» - Діджиталізація - прототип «Дії» - але про таку систему ідентифікації Юнґер думав майже століття тому… «… автоматично передає точне місцезнаходження власника на всі рятувальні станції в разі виникнення небезпечної ситуації на суші, морі, або в повітрі. Вказує напрямок до будь-якого місця шляхом пеленгації».. - це прообраз GPS, навігації та сучасних додатків в цій сфері. «Він також містить інформацію про суму на банківському рахунку його власника в Енергіоні й таким чином заміняє чекову книжку в усіх банках і поштових відділеннях, а шляхом миттєвого перерахунку уможливлює оплату проїзду на всіх видах транспорту». Paypass, електронний квиток, криптовалюта. До речі, в іншому науково-фантастичному романі «Оймесвіль» (1977) Ернст Юнґер передбачив винайдення криптовалюти. Або, щоб сказати точніше - чогось такого, що дуже схоже на криптовалюту. Оймесвіль - схожий з Геліополісом за духом й атмосфеоюі, його я також раджу прочитати. Видавництво Жупанського дуже активно видає Юнґера, отже є сподівання що «Оймесвіль» скоро буде доступний для українського читача. В цьому романі ви не зустрінете знайомих героїв, але зустрінете вже знайомий пристрій - фонофор.
Я спеціально приділив фонофору так багато уваги, що показати футуристичність цього роману. Геліополіс - це місто-держава, середземноморське по географії, в чомусь - античне, в чомусь - середньовічне, а в чому дуже сучасне й з поглядом в майбуття.
Командор де Ґеер - він хто? Держслужбовець, військовий, митець, науковець, таємний агент, спецпризначенець, фахівець по роботі з особовим складом, топ-менеджер, письменник, колекціонер антикварних книг, філософ, мандрівник? Можливо Геліополіс дасть відповідь на це питання…
Завершу огляд словами самого Юнґера.
«Геніальна особистість у війську приносить більше шкоди, ніж користі. Така особистість буде на своєму місці в політиці, мистецтві та наукових сферах, там, де вважатимуться доречними її свобода й таланти.»