Про блоги і життя — About blogs and life

Доброго ранку, шановна спільното!

З ранку зла, як тисяча чортів. Думала нормально висплюся, і буде в мене продуктивний день. В чоловіка на службі коротка відпустка, тож він поїхав трошки відпочити, ми з малими вдома самі, хотіла сьогодні цілий день зосереджено попрацювати, а от зараз сиджу, і розумію, що хрін мені, а не нормально попрацювати, бо наші кончені сусіди знову влаштували веселу ніч. То півночі ми з дівчатами бігали в коридор і назад. Зазвичай я спокійно сплю всі тривоги, але сьогодні ревіло і бахало тупо над головою, то вже навіть мені моторошно стало.

Потім вже ближче до ранку я робила невпевнені спроби все ж таки поспати, але вони ні до чого не призвели, і ближче до сьомої я психанула, підвелася і пішла робити каву. Тепер сиджу з цією кавою, як дурепа, і не знаю, що робити далі, бо спати я зараз навряд засну, а працювати сил немає взагалі, навіть думати про це боляче. Ще б вони були, годинник каже, що загалом я за цю ніч проспала півтори години з десяти, що мені потрібні для нормального самопочуття. Що робити — хрін його знає.

Трохи тішить що вчора я хоча б з блогом продуктивно попрацювала, зробила 25 драфтів. Хоча якщо зважити на те, що один я сьогодні опублікую, то це виходить вже 24. Тож треба сьогодні теж все ж таки щось дозняти, щоб кількість зростала, а не скорочувалася. Плюс я за собою помітила таку штуку, що чим більше знімаєш - тим краще починає працювати фантазія. Звісно, до певних меж, в якійсь точці вона виснажується. Але сподіваюся до цього ще далеко, і ще хоча б на таку ж кількість мене вистачить. Загалом мені потрібен матеріал на чотири місяці, тобто 120 драфтів. Що ж, в принципі це здійсненно. Звісно, не за один день, але зробити можна.

З текстом справи поки що йдуть важкувато. З депресивного епізоду мене витягли, а от натхнення поки що так і не відсипали. Завтра почну вже прикладати трошечки насилля (ну, тобто зусилля, але наполегливого), спробую знову працювати з таймером, але цього разу вже не по 15 хвилин, а по годині, бо сили є.

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

I've been feeling bad as hell since morning. I thought I'd get a good night's sleep and have a productive day. My husband has a short vacation at work, so he went to rest a bit, we're home alone with the kids, I wanted to work focused all day today, but now I'm sitting here and I realize that I don't want to work normally, because our damn neighbors have arranged a fun night again. At midnight, the girls and I were running to the corridor and back. Usually I sleep peacefully, all the worries, but today it was roaring and banging stupidly above my head, so even I got scared.

Then closer to the morning I made hesitant attempts to sleep, but they didn't lead to anything, and closer to seven I freaked out, got up and went to make coffee. Now I'm sitting with this coffee like an idiot, and I don't know what to do next, because I'm unlikely to fall asleep right now, and I don't have the strength to work at all, even thinking about it hurts. Even if they were, the clock says that in total I slept one and a half hours this night out of the ten that I need to feel normal. What to do - who knows.

I'm a little happy that at least yesterday I worked productively with the blog, I made 25 drafts. Although if you take into account that I will publish one today, then it turns out to be 24. So today, too, I still need to finish something so that the number grows, not decreases. Plus, I noticed such a thing that the more you shoot, the better your imagination starts to work. Of course, up to a certain limit, at some point it gets exhausted. But I hope that's still a long way off, and at least I'll have enough for the same number. In general, I need material for four months, that is, 120 drafts. Well, in principle, it's doable. Of course, not in one day, but it can be done.

Things are going a bit slowly with the text so far. They pulled me out of a depressive episode, but they still haven't given me the inspiration. Tomorrow I'll start applying a little violence (well, that is, effort, but persistent), I'll try working with a timer again, but this time not for 15 minutes, but for an hour, because I have the strength.

With love, your Foxy