Продовжую працювати — Going on with work

Доброго ранку, шановна спільното!

Є одна річ, від якої в блогерській діяльності можна запросто одурити, і це - чекати на відповіді по співпрацям. Таке враження, що взагалі ніщо не рухається. Люди відповідають через день, через два дні, і це норм, виявляється. Я звикла відповідати одразу, і це для мене стало шоком. Довелося звикати. Звикнути було важко, бо для мене це ну... Фу, коротше. Але що вже поробиш. Ну і плюс ця фішка інстаграму, що він кидає запити на листування в власне папку з запитами, і починається ось це очікування, поки туди взагалі хтось зазирне. Коротше, марна справа.

Але взагалі-то процес потроху йде. І навіть непогано. Мінімум одну співпрацю за тиждень затверджуємо, а це хороший результат. Але мені ж мало, мені ж хочеться все і одразу (і мені пофіг, що я зашʼюся, все це виконуючи). Але так на жаль не виходить. Виходить повільно, потом і кровʼю, по одній. Але тут теж треба розуміти, що якщо зробили першу - все, контакт є, наступна буде вже по клацанню пальців. Тож зараз найважче - наробити всі ці контакти. І просто треба пройти крізь все це пекло і з усіма познайомитися і достукатися. Ну, власне, чим і зайнята.

Іноді стається взагалі не так, як гадалося. Двічи я закидала удочку у такі ставки, з яких взагалі не чекала результату, просто для галочки, і вони спрацьовували. А в інших випадках була впевнена у результаті, а його не було. Дивно, але тим не менш. Не вгадаєш. Отже, поки що кожного ранку прокидаємося, дивимось, що вдалося зробити, робимо далі, навіть якщо не вдалося нічого. Це процес, і поки що мінімум до нового року основна мета - напрацювання контактів. Плюс це добряче відволікає від очікування відповіді по рукопису:)

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

There is one thing that can easily fool you in blogging, and that is waiting for replies to collaborations. It seems like nothing is moving at all. People reply in a day, in two days, and it turns out that this is normal. I got used to replying right away, and it was a shock for me. I had to get used to it. It was hard to get used to it, because for me it's well... Phew, in short. But what can you do? And then there's this thing about Instagram that it puts requests for correspondence in its own folder with requests, and then this waiting begins until someone even looks there. In short, it's a useless thing.

But in general, the process is going slowly. And it's not bad. We approve at least one collaboration per week, and that's a good result. But it's not enough for me, I want everything at once (and I don't care if I get stuck doing all this). But unfortunately it doesn't work out that way. It comes out slowly, with sweat and blood, one at a time. But here too, you have to understand that if you've made the first one - that's it, there's a contact, the next one will be at the click of your fingers. So now the hardest thing is to make all these contacts. And you just have to go through all this hell and get to know everyone and reach out. Well, actually, that's what I'm busy with.

Sometimes things don't go as planned. Twice I cast a fishing rod in such bets, from which I did not expect a result at all, just for the sake of it, and they worked. And in other cases I was sure of the result, and there was none. It is strange, but nevertheless. You will not guess. So, for now we wake up every morning, see what we managed to do, continue to do it, even if nothing worked out. This is a process, and for now, at least until the new year, the main goal is to develop contacts. Plus, it is quite a distraction from waiting for a response to the manuscript:)

With love, your Foxy