Храм Преображення Господнього. Гора Тавор

7 жовтня був вихідний день, і ми з дружиною вирішили трохи розбавити рутину й виїхати кудись подалі від дому, подивитися на щось нове. Зараз свято Суккот, яке триває 8 днів, і є можливість виділити час на якусь поїздку або навіть дві. У вихідні дні багато місць, призначених для внутрішнього туризму, зазвичай відкриті, але цей день (7 жовтня) зараз вважається жалобним - днем пам’яті за жертвами цього дня у 2023 році, і через це багато місць зачинені. Ми переглянули безліч цікавих місць на мапі Гугл, куди можна було би поїхати, але так і не визначилися з точним напрямком поїздки, оскільки біля більшості локацій стояла примітка “можливо зачинено” або “години роботи можуть відрізнятися від звичних”. Оці “може бути” та “швидше за все” я терпіти не можу, а якщо вже їхати, то напевно. Зрештою вирішили відвідати те місце, де ми вже були пів року тому - францисканський католицький храм Преображення Господнього на горі Тавор, збудований на початку XX століття. Оскільки ми відвідуємо це місце вже вдруге, вирішили взяти з собою мою матір, щоб поділитися враженнями з тим, хто ще не бував у цих місцях.

Я почуваюся трохи ніяково через те, що вже писав про подібну поїздку, і це було всього лише пів року тому. Але… я спробую поглянути на місцевість, архітектуру й атмосферу поїздки загалом трохи іншим поглядом, постараюся описати все так, ніби вперше.

Отже, ми виїхали о 9 годині ранку, був звичайний сонячний день, спека почала відчуватися вже о 10-й годині. Наскільки спека? Вже не як влітку, але з +30° хотілося би скинути градусів п’ятнадцять. Траси були майже порожні, тому поїздка за навігатором зайняла близько 50 хвилин. Могли б дістатися швидше, але на одній складній розв’язці я звернув трохи раніше, ніж потрібно, тому додав до маршруту зайвих 5 хвилин. Моя мати любить нагнітати в найнедоречніші моменти недоречними питаннями, типу “а мотор витримає?” або “а гальма в порядку?”. Їй уже 69 років, а я все ніяк не перебудуюсь на режим спілкування з людьми цього віку, ніяк не усвідомлю, що час біжить лише в одному напрямку. Гаразд.

Отже, пункт призначення знаходиться на горі, підйом на яку являє собою звивисту дорогу з дуже крутими поворотами. Я отримую задоволення від такої їзди, а деяким людям у цей момент найбільше хочеться пройтися пішки. Після того як ми проїхали 2/3 частини пекельного підйому, вирішили пригальмувати на одному з поворотів, де була невелика площадка для тимчасової стоянки авто, а також вона слугувала оглядовим майданчиком, звідки відкривався чудовий вид униз на долину з сільськогосподарськими угіддями, серед яких виднілися арабські населені пункти, що найчастіше мають безпосереднє відношення до полів і плантацій навколо них.

Від оглядового майданчика йшла вузенька стежка колом гори, призначена для піших прогулянок. Чесно кажучи, мені вистачило б такої прогулянки в тіні хвойних дерев, але голос більшості учасників подорожі був проти зміни маршруту. Невелика розминка для ніг і фотосесія панорамного виду тривала хвилин десять, після цього потрібно було продовжувати підйом.

Парковка біля входу на територію храму (він же і монастир) була майже порожня, як і дороги на нашому шляху. Стояв лише туристичний автобус і кілька машин. Я навіть зрадів, тому що не буде багато людей, які зазвичай галасують і порушують мій особистий простір (це я вже жартую). Щоб побачити храм, потрібно було пройти довгу алею з акуратно висадженими кипарисами з обох боків, її довжина становить близько 300 метрів.

Посередині цього шляху знаходиться дуже стара каплиця. Нібито в цьому місці Ісус наказав трьом апостолам нікому не розповідати про преображення. А саме будівлю каплиці відреставрував Антоніо Берлуцці. Але це було давно.

Нікому не розповідайте про видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих.
Давнє передання стверджує, що Учитель навчав апостолів тут, поблизу. На згадку про це давні християни збудували каплицю, яку в наш час повністю відновили.
У 1913 році від Р. Х.

Біля входу до храму праворуч і ліворуч від алеї висаджені сади, багато рослин цвітуть, і загальна атмосфера досить барвиста. Більшість із рослин характерні для середземноморського клімату: тут ростуть кактуси, цвіте герань, вічноквітуча бугенвілія в’ється на паркани, а також безліч інших теплолюбних дерев і квітів.

У кадр потрапив монах. Він був одягнений у таке класичне вбрання монахів, яких я бачив лише в кіно. Але річ у тім, що в житті ми не зустрічаємо стільки католицьких монахів, щоб звикнути до їхнього вигляду. Напрошується таке дурнувате бажання запитати його - справжній він чи ні. Ми йшли у своєму темпі, але виглядало так, ніби він вів нас до храму.

Всередині приміщення було тихо й помітно прохолодніше, ніж зовні. Висока стеля укріплена дерев’яними кроквами за типом каркасного перекриття. Такий стиль характерний для романського періоду.

Щойно ми увійшли до будівлі храму, з боків були розташовані дерев’яні церковні лави, на яких спокійно сиділо кілька людей. Підлога виготовлена з мармуру, а по боках від центрального входу - масивні кам’яні колони з рельєфним орнаментом, що підтримують арки бокових частин храму. В інтер’єрі помітна симетрія архітектури, що характерно для римсько-візантійського стилю. Удалині видно вівтарну частину, вгорі вона прикрашена золотим малюнком з зображенням Ісуса Христа та апостолів. Нижче знаходиться кругла арка, під якою внизу каплиця, вівтар.

Ми сіли на церковну лаву відпочити. У зоні нижнього вівтарного ярусу явно відбувалася підготовка до якихось дій. Немолодий бородань з дуже розумним виглядом щось розповідав молодшому служителю церкви, мабуть, це учень (я в них не розбираюся), який сидів з дуже винуватим виразом обличчя. Я можу продовжити тему з вгадуванням гріха, який той учень міг скоїти, але не хочу псувати розповідь :)

Коли прийшло відчуття, що відпочинок на церковній лаві себе вичерпав, ми почали потихеньку рухатися до виходу. Ми обійшли храм зліва й трохи помилувалися панорамним видом, що відкрився на безкраю долину та Назаретські гори вдалині. Я з цікавості поглянув на кадри, зроблені 6 місяців тому - на початку весни, різниця в кількості зелених барв вражає. Ось тому я більше люблю зиму в цих місцях.

Світлина зроблена в квітні 2025 року з тієї ж точки для порівняння.

Прогулянка підійшла до кінця. Але перед тим як вирушити додому, ми маємо намір відвідати ще одне місце, а про це - у наступному дописі.