Вечірня набережна і пляж

Кілька днів намагаюся взятися за написання допису, але все ніяк не виходить. Життєвосімейнопобутові обставини. Усе збирався поділитися світлинами прогулянки на набережній біля моря у п’ятницю. Але чим більше я хотів це зробити, тим далі опинявся від тієї п’ятниці :) Читав стрічку новин – майже всі скаржаться на сильну спеку в Україні. У нас також стало спекотніше ніж зазвичай, плюс сильна вологість у прибережній зоні – це просто тортури для організму. Але нічого не вдієш, доводиться пристосовуватись. На жаль, з роками клімат буде ще важчим, світова екологія не в найкращому стані.

То що ж було в п’ятницю? У цей день ми з дружиною поїхали до стоматолога, час наближався до вечора. Ми впоралися зі справами досить швидко, ще навіть не почало сутеніти. Я відчув, що спека ніби трохи спала, і був саме той час перед заходом сонця. Запропонував поїхати до моря, щоб трохи провітритись. Зараз у нас якийсь такий період, що нікуди не виходимо, якось усе йде в режимі "дім-робота". Це, звісно, не добре, але ми спробуємо з часом вирватися з цього замкненого кола.

Море у нас недалеко. 20 хвилин на машині, якщо з невеликими заторами. Ми живемо в передмісті Хайфи, ця місцевість називається Крайот. Це кілька маленьких містечок, які розташовані просто впритул одне до одного, і меж між ними практично немає. Наприклад, ми стоїмо в місті Кир’ят-Бялік, а через дорогу вже Кир’ят-Моцкін. Ці міста можна проїхати впоперек за 5 хвилин, так само і з містечком Кир’ят-Ям, шлях до якого лежить через Кир’ят-Моцкін. Це все дуже заплутано, поки не почнеш тут жити, тому не намагайтеся вникати в мої слова. Це так, для загальної інформації. Так от, саме прибережне містечко — це Кир’ят-Ям, нам туди і треба було потрапити.

Десь далеко на горизонті, де море з’єднувалося з небом, виднілася щільна смуга хмар. На тлі спадаючої спеки приємно освіжав бриз. Блакитне небо ближче до горизонту було пофарбоване в м’які жовто-помаранчеві кольори.

Людей на пляжі було багато. Хтось просто прогулювався береговою лінією, хтось стояв по щиколотку у воді, хтось сидів на пляжних стільцях подалі від води на піщаному березі. На набережній, викладеній плиткою, прогулювалися люди з дітьми, парами або поодинці.

Ліворуч від моря вимальовується гора Кармель і Хайфа, місто розташоване на схилах гори. Унизу в блакитнуватій димці виднівся порт. Можна було розгледіти крани, промислову зону і вантажні кораблі.

У цій частині затоки пляж піщаний, піщинки дуже дрібні, тому ходити босоніж по такому піску особливо приємно. Пориви сильного вітру виносять пісок далеко на берег, це особливо помітно по ґрунту, який знаходиться біля пішохідної частини набережної – земля ніби присипана борошном.

У деяких ділянках пляжу пісок вкритий вітровою ряб’ю. Ці візерунки з’являються, коли вітер жене піщинки по рівній поверхні, такі ж узори можна побачити і на морському дні, коли роль вітру виконує вода. Одразу видно, що в цих місцях пляж користується меншим попитом і менше людей залишають сліди на піску.

Деякі ділянки набережної були практично безлюдними. У країні з високою щільністю населення це просто чарівні моменти, коли поруч немає жодної душі — саме те, що потрібно після скаженого ритму робочого тижня.