The Diary Game: Початок подорожі.

Вітаю шановна спільнота! 💙💛

Ми нарешті сьогодні відправились в дорогу. Хай вона весь час буде без шкідливих пригод та неприємностей, хай на дорозі нам зустрічаються тільки ввічливі водії та взагалі все буде гаразд. Щоб ми швиденько поробили свої справи та й повернулись додому.

В кожну нашу подорож з нами їде якийсь букетик. Цього разу невеличкий зовсім получився:))

Наша кото-няня (так сама себе назвала Алла, котра залишилась з нашею Мусей) приїхала ще зі вчора. Ми повечерали, поспілкувались, потім я її влаштувала на ночівлю у себе в квартирі-майстерні. А вдома вже пізно насмажила котлеток у вафельних половинках і в яйці. Вони гарно в дорозі завжди йдуть)))

Тож сьогодні о 9 ранку вирушили.
Кажуть, дощ в дорогу, то добре. Та ще й на чисту машину (а як же по-іншому?). Ну добре, то й славно!
Перед Полтавою дощ перейшов в зливу. Виїхали з-під туч і можна було милуватись буйством маків вздовж доріг, а понад хатин рясно квітнуть троянди. Може ще вдасться зробити фото, та на швидкості вони вийшли смазаними..
Було приємно мчатись по чистій дорозі, а навколо чиста природа, красиві шмари.
Всі-всі трави зараз квітнуть і це краса неймовірна.

Проїзжали ГЗК - горно-збагачувальний комбінат і око захопило террікон, майже як на Донбассі. Тільки що не чорний..

А потім мене здивувала одна пістанція тим, що вона була в сітках. Може антидронові? Може щось інше в тих сітках, я не знаю. Ніколи не бачила такого раніше..

Думаєте залишу вас без півнів? Нє-а)))

Мабуть птахофабрика десь поряд з цією вишкою і то рекламна штука там)

А вирішили ми рушати через Кременчук, який сьогодні вночі москаляки бомбили тАк, що не дай бог... Завод повністю знищен.
А в мене подружка мешкає в Кременчуці. Подружка по інтеренту, щоб ви розуміли)))
Ми ніколи раніше не бачились, але дуже здружились. Звели нас в нашій дружбі наші вишивальні машинки.
Часто спілкуємось, списуємось, вона дуже турботлива і уважна.
Сьогодні моя Томочка не спала всю ніч під тих взривів, ще й брат на фронті. Батька не так давно поховала, мати хвора.
-Давай до Томочці зайдьмо?-питаю в чоловіка.
-Давай!
Дзвоню їй. Вона відповідає. Кажу:-Буду в тебе через 50 хвилин, бо хочу тебе обійняти, підтримати. Що скажешь? Куди нам під'їзжати?
Моя Тома розгублена спочатку щось почала казать, потім поклала слухавку.
Через хвилинку сама передзвонює, каже:
-Я в такому шоці від твого дзвінка. Ти серьозно? Ти вже поряд?
-Так,-кажу, через 45 хвилин новігадор доведе до тебе.
Дала вона адресу міні-ресторанчіку "Казка", ми зустрілись.

Потім заказали вина, трошечки їжі, пару годин поспілкувались. Рада, що вона посміхалась!
Я рада, що змогла приємно здивавути подружку і підтримати хоч трошечки.
Зараз всім нам необхідно саме це.

Ось зробила фото напису на будинку в Кременчуці по дорозі.

А потім ми знов вирушили в дорогу.
Через славнетну ріку нашої країни

по мосту через всю ріку. Майже Тауерський міст що в Лондоні.

І знов на будинку вже за мостом на будинку напис

Про завод писати не буду))

Потім ми просто довго їхали. Без зупинок аж до Умані.
Стомились.
Зупинились на заправці, я через Буккінг знайшла готель.

Оформили ночівлю. Заїхали в номер. Відпочили трохи.
Дали всім отчет. І дітям в Чікаго теж, що ми так сильно по ним скучили, що все навкруги нам про це нагадує....

Алла надіслала нам відео-отчет про те, що Муся любьязно з нею поводиться, їсть добре, ми можем не турбуватись:))

І ось мій чоловік вже давно спить, а я почитала ваші коментарі, пишу допис і вже теж треба відпочивати.
Проїхали 570 км сьогодні.
Бажаю вам тихої ночі і гарних снів, а зранку гарного настрою.
Тут в готелі висить на рецепції така ікона. Хто вірить, то для вас.