Вулиця Дівоча.

Вітаю шановна спільнота! 💙💛

Тільки-но сіла робити допис і....

Ігор Терехов, [03.04.2025 21:58]
Маємо попередню інформацію про два удара по місту Шахедами, зокрема по Новобаварському району.
Харків вкотре за останні дні під атакою бойових ворожих БПЛА. Будьте обережні!

Ігор Терехов, [03.04.2025 22:03]
На місці одного з влучань ворожого БПЛА пожежа. Атака з повітря на Харків триває, будьте обережні!

Ігор Терехов, [03.04.2025 23:48]
На цю хвилину - вже 29 поранених і одна загибла людина.

А Харків 💙💛 жив і буде жити!!!

Поселення існувало, очевидно, і до Київської Русі і після. Періодично знищувалося та відроджувалося.
При цьому будівельники максимально використовували всі колишні укріплення, підчищали та поновлювали їх.
Як то кажуть: "Святе місце порожнім не буває"!

На старих планах 1660 р. і 1742 р., що дійшли до нашого часу, на цьому місці вказана інтенсивна забудова.
Очевидно, і в середині XVII століття заселена була в першу чергу саме ця частина міста, а фортеця на 1000 чоловік будувалася вже не на старому поселенні, а на чистому місці, вільному від забудов.

На плато між річками Харків і Лопань вже існували вали, побудовані ще скіфами за аналогією з Хорошівським та Мохначівським городищами.
Ці городища аналогічні до Харківського. Розташовані вони на прибережних мисах і обидва були освоєні спочатку скіфами десь у IV столітті до н. На обох досить довго зберігалися земляні вали та ескарпи.
Так, на Хорошівському городищі довжина зовнішніх земляних захисних укріплень (вал-рів) становила близько п'яти кілометрів, освоєна слов'янськими племенами в X-XI ст. і поселенцями XVII столітті окрема північно-східна частина городища являла собою ділянку діаметром 300 метрів (довжина укріплень близько 500 м).
На Мохначівському городищі загальна довжина зовнішніх скіфських укріплень становила приблизно 1500 м-коду, а освоєна слов'янськими племенами в X столітті і першими поселенцями після XVII століття південна частина городища - близько 300 м-коду.

Чугуївський воєвода Григорій Спєшнєв обміряв старе харківське городище.
Протяжність його укріплень становила 530 сажнів - приблизно 1200 метрів.
Цілком імовірно, що це були старі скіфські укріплення на Університетській Гірці.
Всі археологічні дослідження скіфських городищ дуже бідні на знахідки, що призводить до гіпотези про їх тимчасове використання скіфами та відсутність на території городищ постійних жител.
Можливо, що лінія скіфських земляних укріплень та визначила контури Харківської фортеці, збудованої у XVII столітті.
Але саме поселення все ж таки розташовувалося ближче до "живої" ключової води.
Таке джерело могло перебувати в яру в місці перетину Театрального узвозу та колишньої Дівочої вулиці (нині їй повернули цю історичну назву).
Назва вулиці – ще одне підтвердження наявності джерела за старих часів.
При розростанні поселення будинки будували на пологому схилі плато.
Чоловіки, включаючи підлітків, займалися землеробством, мисливством, рибалкою, скотарством.
Домашнє господарство лежало на плечах жінок, зрозуміло, що за водою до джерела посилали молодих жінок і дівчат, від того стежка, якою вони ходили до джерела, називалася дівочею - це перша версія назви вулиці.
Ліс, що розташовувався на плато, був акумулятором атмосферних опадів, що просочувалися у ґрунт. Вода, що збиралася в ґрунті, стікала по плато на південь.
Яр у районі Театрального провулка, перерізавши плато під прямим кутом, оголював водоносні верстви. Зі знищенням лісу, атмосферні опади вже не накопичувалися в ґрунті, а стікали по плато. Джерело зникло.

Вулиця Дівоча – це 200 метрів крутим схилом в середмісті. Тут не часто їздять машини й життя протікає тихо, майже непомітно. На перший погляд, це звичайна тихенька вулиця. Та вона зберігає історії націоналістів, вчених та письменників.

А ще свою назву вулиця отримала через розташований тут гуртожиток єпархіального жіночого училища. Першими мешканцями вулиці були церковнослужителі. На початку свого існування Дівочу навряд можна було назвати комфортною вулицею. Тут не було освітлення та водогону, відсутня була й бруківка. У 1881 році вулиця нараховувала 14 будинків. З часом кількість мешканців збільшилася, з'явилися й комунікації.

Саме в будинку №5 винаймали квартиру Віктор й Софія Савінкови. Тут в 1879 році народився їхній син, Борис Савінков - політичний діяч та письменник початку XX століття.
На перехресті вулиць Дівочої та Бажанова розташований двоповерховий будинок під номером 16. У 1921 році тут знімали кімнати відомі письменники Юрій Олеша і Валентин Катаєв. У них часто зупинялися імениті гості. Наприклад, до них навідувалися поет Едуард Багрицький, а також автори "12 стільців" і "Золоте теля" Ілля Ільф і Євген Петров.

Визітівкою дівочої є будинок під номером 3. (Перше фото в дописі). Його містяни називають замком.
Цегляна готика, багатоквартирний житловий будинок, пам'ятка архітектури (історії), будівля 1907 року.

До 1880 року професор Потебня вже володів дворовим місцем на Підгірній вулиці, а в 1884 році він придбав у сусіда – титулярного радника Єгора Олексійовича Слатіна – його садибу на Дівочій вулиці.
Таким чином у Потебні стала наскрізною ділянка між двома вулицями.
Після смерті Потебні його садиба перейшла у володіння його дружини Марії Володимирівни і двох прийомних синів, усиновлених у 1881 році, – Олександра та Андрія.
На початку XX століття Потебні прийняли рішення про глобальне перевлаштування свого дворового місця.
У березні 1903 року приват-доцент Імператорського Харківського університету Андрій Олександрович Потебня подає прохання про будівництво кам'яних будівель.
Комплекс з двох чотириповерховий будівель з фасадами на Дівочій вулиці був спроектований архітектором Харківського технологічного інституту Юлієм Семеновичем Цауне, він же вів нагляд за будівельними роботами.
Особливий рельєф місцевості сприяв тому, щоб кожен фасад цих будинків був яскравим продовженням парадного фасаду з боку вулиці.
Стилізація в готичному стилі була яскраво виражена оригінальної асиметричною композицією, з виконанням фасадів з цегли без штукатурки, що нагадувало середньовічні замки. Готичний стиль підкреслювали стрілчасті обрамлення вікон, круті трикутні фронтони, зубці під арками навісу над терасами.
До будинку підвели центральне електрику, водопровід і каналізацію. Опалення було центральним для всіх будівель, котельня розташовувалася в окремому будинку.
Кожен поверх був окрему квартиру, призначену для певної людини – як правило, вчених Університету. Планування кімнат було однаковим: передня, вітальня, буфетна, їдальня, кухня, комора, ванна, клозет, кімната для прислуги, кімната для гувернантки, дитяча, спальня, кабінет.
Деякі квартири доповнювали лабораторія, оранжерея, тераса або оранжерея. В окремій двоповерховій прибудові розташовувалися для кожної квартири сарай з виходом в льодовик, а на другому поверсі – сушка для білизни.
Потебні володіли будинками до 1920 року..

поки прийшли до влади більшовики не націоналізували їх.
ТОбто прийшов гегемон та все пішло прахом...

джерела:
https://kh.depo.ua/ukr/kh/zagubleniy-zamok-ta-budinok-rosiyskogo-nacionalista-chim-proslavilasya-divocha-vulicya-v-harkovi-20180701798623>

https://wikimapia.org/19248709/uk/%D0%B2%D1%83%D0%BB-%D0%94%D1%96%D0%B2%D0%BE%D1%87%D0%B0-3>

https://dalizovut.narod.ru/khar_gorod/khar_gorod.html>>