Люди чи не люди?🤔

Зараз буде дуже емоційне, бо мені болить.
Всі хто захочуть прочитати першоджерело - будь ласка 👇
https://www.facebook.com/share/p/15xdHQ81UK/
А я розкажу свої флешбеки.

Ковід був не так давно і ще всі пам'ятають як автобус з тими, хто прилетів з Китаю, зустрічали в Санджарах. Як прокляття летіли в тих, хто гадали, що вони уникнули смертельної небезпеки і вже на рідній землі. На рідній землі їх зустрічали камінням.
В серпні 22 року нам треба було тікати - було дуже гучно і страшно. Розуміли, що то не надовго ( вірю в ЗСУ 🫶) і далеко не варто. Місто у нас майже 140 кілометрів, то ж навіть з міста виїжджати не треба, просто на північний край з південного переїхати. Не так сталося, як гадалося. Земляки не втрачали можливість заробити — за трешку просили від 10 тис за місяць, плюс 50% від суми ріелтору. За дім від 17 і вище. А коли взнавали про те, що є діти і тварини — відмовляли категорично ( що там засуджувати западенців, тут на місці все це було). Нам пощастило, нам свій дім віддала тоді ще незнайома жінка, яка зараз у мене в телефоні підписана як Мама Валя. Нам дійсно просто пощастило. Мабуть тому, що я переконана в тому, що більшість людей — ЛЮДИ.
А от двум бабусям із під Покровська з села Білецьке не пощастило. Коли їх вивозили з під КАБів волонтери, то намагалися врятувати як можна більше тих, хто не зможе вижити без допомоги людей. З жіночками було 11 собачок і 24 кота. В дорозі вони були 16 годин. Люди, які виїхали з міста за 3 кілометри до ЛБЗ. Люди виїхали в село Вінницької області, майже на кордоні з Молдовою.
Їх не зустріли камінням ( дякую), іх просто не пустили в село. Ім не дозволяли дать води собакам!!!! Аргумент — собаки гавкають 🤦 Тим жителям села було однаково на людей і тварин, які спаслися від війни. Ті жителі села не знають що таке війна.

Ця історія закінчилася добре — волонтери знайшли інше житло, інше село, інших сусідів. А ця Добрянка стала в один ряд з Санжарами. І вже нікому не цікаво скільки жіночок було на тому шабаші, славу вони зробили всьому селу.
Сьогодні згадалося, як я воювала з домофонами на початку повномасштабки. Як мені відмовляли в моєму проханні тримати відкритими під'їзди, бо "коти будуть сцяти" (до речі жоден з тих, хто відмовляв не втопився в котячій сечі під час блекаутів, коли під'їзди були відчинені 😏) Я тоді не розуміла як можна ставити на одні ваги життя людей, їх безпеку і чистоту сходів, так і зараз життя людей не переважило собачий гавкіт.
Я знаю, що Всесвіт дуже взаємний — скільки разів ти допоміг, стільки ж отримаєш допомоги, скільки разів відмовив — стільки ж відмовлять тобі. Що там, Добрянка, готові?😏

На фото мої Ельза і Фрося. І я також не уявляю, як їх можна залишити 🤷

_{Posted using SteemMobile}