Живемо своє життя.

Іноді десь на рівні шлунку, чи сонячного сплетіння, розростається дірка розміром із знищений Бахмут чи Маріуполь. Дим над згарищами виїдає очі, а хрести над безіменними могилами виїдають мозок. Немає чим дихати — горло перехватує, а серце несеться галопом десь окремо від тебе. Утримуєш залишки свідомості надзусиллями, ухвативши її за хвіст за допомогою пляшки з холодною водою, вилитою на голову посеред вулиці чи магазину.
Ловлю панічки на рівному місці 🤦
Знайомі і друзі хвилюються моїй відсутності, а у мене просто немає сил на спілкування з людьми. Це пройде, я над цим працюю.
Он пофарбувала волосся в рожевий колір, щось накшталт свято, яке завжди зі мною 🤣

Подруга питає — ти зникла, може закохалася? Угу. З кавалєрами пічаль - біда. На скрінах переписка з одним із залицяльників 🤦 Вчора одночасно в месенджері з'явилися аж два — один на 15 років молодший, другий на 15 років старший. Якось з молодшим було легше дійти до спільного висновку, що ми не підходимо одне одному, зі старшим ще поки в процессі 🤦 Я ж чемна жіночка, і, виявляється доволі терпляча, якщо це не ка🐐.

Сьогодні у нас гості — Женька з Нікою провідують Ельзу, заодно вихватують від Фросі, бо вона гостям не рада ☺️

Якщо ми прокинулися зранку, значить уже добре, живемо своє життя, не забуваючи зранку випити кави з котами ЗСУ 🫶❤️💛💙

_{Posted using SteemMobile}