Емоції зашкалюють. Як ми врятували маленького кошеня і побачили справжню подяку

Привіт всім.

Сьогодні розповім як ми спасали кошенятку. Неперевершені емоції, що у нього, що в нас)).

Почну спочатку. Три дні тому я зі своїми батьками приїхали, як і завжди, годувати котів на гаражі. Людей зараз, коли йде війна, зовсім нема. Бувають люди лише іноді, на вихідних, і то не часто. Тому котів кормимо ми. Брат зі своєю хворою ногою на гаражі не находиться. Ми могли б їздити через день, але там кошенята. Нам шкода кошенят.

Три дня тому одного кошенятка я не змогла знайти. Передивилася навкруги, кликала, а його нема. Кішка дика, до нас не підходить, але дуже розумна. Я почала у неї питати, де кошеня? Що ви думаєте? Кішка пішла до дерева, залізла на гараж і почала кликати. Ми зрозуміли, що можливо воно перестрибнуло на іншу вулицю. Вирішили, що вона його знайде, так як знає, де воно знаходиться. Подумали, що прийде. На наступний день знову нема кошеня. Я зі своєю мамою пішла на сусідню вулицю шукати. Мама далеко ходити не може, але ми пройшли половину всіх гаражів. Кошеня не знайшли. Покликали батька, щоб він приїхав і забрав нас на машині, тому що мама не дійде назад. Батько забрав. Кішка вже не кликала малого. Ми вирішили, що воно загубилося. Поїхали до дому.

Через дві години дзвонить сусід і каже, що ви можливо в гаражі закрили когось з котів. Дуже кричить і нявка, наче в його гаражі. Ми точно знали, що ми нікого не закрили, тому що завжди рахуємо котів)). Як що нявкає у нього в гаражі, то мабуть він у сусіда сидить, а може друге заскочило. Тим паче, що у цього сусіда гараж через одних гараж від нашого, а нявкає у нього. Сусід передивився все, але нікого не знайшов, так і не зрозумів де воно закрите.

Сьогодні ми приїхали на гараж. Це вже третій день. Пішла всіх перерахувала, всі коти на місці, тільки нема нашого малого, той що загубився. Підходжу до сусідського гаража і я чую, що кричить маленьке кошенятко. Це точно наше! Тільки де воно, не зрозуміло. Я підхожу до гаражів, переслухала всі, але чим ближче я підходжу до гаражів, тим тихіше нявчання. Тільки відходжу і знов чую. Я почала розуміти, що можливо воно на криші десь застряло, там де показувала кішка. Здалеку всі почали дивитися на кришу. Я показала один димар. Всі інші димарі були закриті.

Дивіться де той димар.

Треба лізти на кришу, а як? Я вже була готова лізти в білому платі на дерево, а потім на стовп і на кришу. Брат вилаявся. З хворою ногою сам поліз, через дерево, на стовп, а потім на крижу. Взагалі не знаю, як він це зробив.

Дійсно, почув нявчання з того димаря, де я показала. Подали йому ліхтарик, і там дійсно сидить наше кошеня, те яке загубилося три дні тому. Ми зраділи, але як тепер його дістати? Димар йде вниз на 4 метри, добре, що не в підвал. Це типу така вентиляційна труба.

Брат придумав підхватити його прихваткою. Це такий великий сачок для риби. Але цей сачок лише 3метри, не достає до кошеня. Воно почало хвататися своїми лапками і падає. Дурко, не зрозуміє як туди залізти в сачок. Ще один сусід приніс ( не знаю як називають ту палку), така, як вудочка, складається палка. Начепили на сачок ще метр палки, перемотали ізолентою. Але прохід в трубі такий вузький, що нема як заціпити того кошеня. Всі гуртом вирішили прив’язати щось їстівне. Хлопці з гаражів принесли курячу гомілку. Прив’язали, і брат знов почав спускати в трубу прихватку. Яке було щастя коли кошеня стрибнуло в прихватку, і брат нарешті витяг кошеня!!))

Уявляєте, як всі зраділи?! А у самого кошенятки були неперевершені емоції. Він спочатку не хотів їсти, він муркотів в моїх руках, як трактор)). Опустила його на землю, а воно почало ластитися до наших ніг. Так хилив головку і дякував. Це просто чудо! Він бігав між нами і нашими ногами. Я знов його взяла на руки, а він не міг ще їсти, такий був шокований, тим що він врятований. Муркотів гучно)). Потім трішки заспокоївся і почав їсти.

Кішці показала кошенятко. Вона спочатку, наче не повірила своїм очам. Довго вдивлялася. Малеча почав їсти. Я гукнула кішку. Кажу іди сюди. Вона мене послухала і підійшла за два метри до нас. Малеча продовжували їсти. Потім ще нам ластилося, а потім я знову покликала кішку. Вона почала розуміти, що це її маля і підійшла ще ближче. І тут кошеня побачило маму)). Уявляєте, як він зрадів?!)) Він аж підстрибував)). А коли побачив свої братиків і сестричок, він навіть на них стрибав і лапами торкався. З деякими навіть наче цілувався)). Пооблизували всі)).

Я таких емоцій у звірів ніколи не бачила. Він не міг натішитися, що він на землі, на сонці. Він стрибав по пилюці і гріб її, перестибував, забігав в кущі, вилітав з розгону)). Інші кошенята вже заспокоїлись, а він ще метушився. А потім кішка позвала його за собою і повела показувати моєму братові кошеня. Вона звала кошеня за собою і вела до братового гаража. Малеча біг за нею і не боявся ні людей, ні дорослих котів)). Звичайно, мені прийшлось його забрати і знов донести до його домівки, так як боялися, що може ще кудись влізти, тобто під машину)). Воно муркотіло в руках, сиділо с таким задоволенням)). Ми поїхали, а воно ще не могло заспокоїтись. Вже після обіду брат казав, що всі коненята сплять на соломі)).

Ось такі сьогодні у нас були емоції. Звірі так само переживають, як і люди. Так само відчувають і можуть буди вдячними. Кішка все розуміє і навіть відповідає своїм – мяу. Вона спочатку показала де кошеня, але не могла його дістати. Добре, що воно почало нявкати, та ще так голосно, що ми його почули і знайшли.

На вечір брат знову не ходить. Від цих лазаній по криші, у нього знову напухла нога.

На сьогодні все. До завтра.

===============================

Ютуб канал мого сина.