Diary Game. Щоденник військового, скільки получаю, куди їдуть гроші, думки..

- А правда 100 000 грн отримуєш?
Правда.

Ого!
Угу..

---

Їдемо в Одесу

Фото з архіву, для привертання уваги)

---

Тільки бажаючих на ці гроші не багато. А ще це работа, коли ти ще й купляєш за свої гроші - автівки, дрони, генератори, екофлоу, РЕБи + все це ремонтуєш за свої, + розхідники за свої.

А ще це робота коли треба мати якісні речі. Будь то одяг, взуття, чи той самий генератор чи повербанк. Я коли свої перші 100к отримав, взагалі не відчув як вони випарувались...

---

Моя перша аптечка в первинному вигляді

---

І це ще нас норм забезпечили, бронік, шолом я собі не купляв наприклад, бо видали більш менш ок.

Але ооооп, і де ті гроші? І це дратує. Як тут кажуть - ми що, в карти програні?

І ця невдоволеність буде зростати. Військовим хочеться відчувати що це все не просто так, що на нас не забили, що не байдуже, що цінують, і підтримують. І так воно і є, але це перетворилось в клуб по інтересах.. Не всім воно потрібно, підтримувати. І з цим щось треба робити. (Залишу роздуми про "що з цим робити" на інший допис)

А зараз, хочеться щоб кожен хто бачив якийсь збір, кидав 20грн раз на день. Ну або більше. Як на мене, ідеальний варіант обрати для себе якись підрозділи де служить кум, сват, брат, сусід, однокласник, й регулярно їм допомагати.

Ідеально було б щоб кожен українець так робив, але ідеального не існує, ця війна перетворилась на війну для обмеженої кількості людей. Військових, їх родин та громадян з активною громадянською позицією.

---

---

Нас всіх ще буде паять те що хтось віддає все, а хтось не може відмовитись від російського кіно, російських товарів не кажучи про мову. Але для цього треба бути не байдужим. І ще такі думки, що треба бути трохи тупим щоб цього не розуміти, що байдужість вбиває.

Вже бісить і буде більше бісити, що це все (навіть якщо закінчиться) це все повториться знову, якщо ми не поміняємось самі. Якщо будемо далі голосувати як барани, закривати очі на дії і бездію влади в Києві і влади локальної на місцях.

Бо що я бачу, як всім, тобто більшості було байдуже на владу, на її дії, на її бездіяльність, а тепер хто винен? Влада. Так ми її самі обрали, і самі закривали очі на бездіяльність і далі більшість закриває очі. Так на кому тоді відповідальність за те що відбувається, якщо дивитись правді в очі??

Якщо робити одне й те саме, результат буде одним й тим самим. Все повториться знову.

Тільки в більшому масштабі. Пам'ятаєте АТО? Ми нічого не зробили, продовжили жити як жили, прийшла велика війна. Нічого не зробимо з собою, з країною, залишимо все як є або з мінімальним косметичним ремонтом, прийде ще більша війна, бо вони від нас не відїбуться.

Готові на ще одну війну ще років через 5-10? Як раз дітям котрим зараз 10-15 років, передамо їм у спадок.. війну...

Байдужість вбиває.
В прямому сенсі.

---

---

Так Що робити?
Як мінімум замислитись що щось робити треба.

Цікавитись що відбувається в країні, впливати на те, що відбувається в країні. Зараз це легше чим будь коли, впливати, можна навіть не вставати з крісла щоб зробити репост або закинути 20 гривень.

Це може здається й мало, але це дуже багато в порівняні з байдужістю

---