Будня п'ятниця

Привіт, друзі! Чесно кажучи, навіть не знаю, що писати сьогодні, бо якось усе знову крутиться довкола дров. Учора рубав, сьогодні вже почав складати — тобто, різновидність дій, але все одно тематика та сама, трохи одноманітна. Але насправді сьогодні було трохи інакше. Вчора я все порубав, а сьогодні взявся складати — тачкою підвозив дрова під балкон з південної сторони, щоб добре висохли.

Дружина підказала, що можна залучити дітей — і справді, вони мені допомагали. Я привозив їм тачкою дрова, вони складали, поки могли дотягнутися до потрібної висоти — до свого зросту, потім я їх відпустив. Щоб не втрачати інтересу, зробили з цього гру — я їх катав на тачці, а коли під’їжджали до купи дров, той, хто їхав, допомагав навантажувати. Це тривало десь пів години — не більше, бо швидко втомились, як і очікувалося.

Найбільше мені допомогли старші діти — Даринка і мій племінник. Поки я далі займався дровами, вони доглядали за Максимом, бо дружина пішла на зустріч із подругами. І знаєте, мені це реально дало можливість спокійно працювати. Діти гралися на вулиці, активно, в рухливі ігри, не сиділи в хаті, не в планшетах — це вже рідкість. Бігали в "кота й мишки", в доганялки, Максим із радістю ганявся за ними, було багато сміху, радості. Я навіть встиг трохи сфотографувати — не дрова, а дітей, які побудували собі якусь "військову базу" чи просто ігрову "базу", потягли туди іграшки. Обіцяли все прибрати після гри… Ну, не перевіряв, чи прибрали, чесно кажучи, але маю підозру, що не зовсім :)

Ще зробив одну світлину — неймовірно красиве небо ввечері, коли сонце заходило. Відтінки були фіолетово-рожеві, але, як завжди, камера телефону не змогла передати цю красу. Вже були сутінки, трохи темнувато — то, мабуть, тому.

А ще сьогодні було неймовірно душно. Я спітнів, напевно, більше, ніж учора, хоча вчора мав набагато більше фізичного навантаження — там і рубати, і боротися з "ґудзами", як у нас кажуть — вузлами в деревині. А сьогодні — тільки возити, складати. Але важко через вологість — зранку й майже до обіду йшов дощ, а потім виглянуло сонце, і почалась ця липка задуха. І як на зло, під вечір ще й комарі налетіли. Не поодинокі, як зазвичай, а ціла хмара — просто почали скажено кусати.

Я мусив не тільки себе рятувати, а й Максима, бо в нього алергія на укуси. І що цікаво — дружина, яка була зовсім в іншому районі Львова, казала, що в них на подвір’ї теж з’явились раптово купа комарів. Може, це якась хмара перелетіла, а може — просто масово вилупились, бо кілька днів тому було повно води, все затопило, і, певно, завершився їхній життєвий цикл — і от вони, свіжі, голодні, вилетіли на полювання.

А ще сьогодні ввечері хтось щось підпалив — і дим стояв просто жахливий, гіркий, їдкий. Неможливо було навіть вікна відкрити. І хоча зазвичай думаю, що то може горіти торф, зараз це навряд — бо падали дощі, і торфовище горіти не мало б. Але факт — у хаті задушливо, всі вікна довелось закрити. Сподіваюся, до ночі дим розвіється, і ми зможемо нарешті трохи провітрити приміщення.

Отакий був сьогодні день — наче буденний, але з безліччю деталей, у яких, мабуть, і полягає життя.

Дякую, що читаєте.