Осіння жінка

Усім привіт!

Трохи похолодало, але і в цьому своя краса ... Я говорила, що осінь - моя улюблена пора року? Що я себе називаю осінньою жінкою... Так, осінь різна, і жінка теж... То осінь дощова, похмура, то сонячна...) Так і в осінньої жінки настрій змінюється, вона красива і непередбачувана) Я не про себе зараз, а про будь-яку осінню жінку)

Можемо бути і такими...

А можемо бути і ось такими - чарівними з відчиненою золотою душею!

Згадайте пісню: "Солодку ягоду ми рвали разом - гірку ягоду я одна"...
Це про мене))

Шкода, що мої вірші російською мовою, я можу тільки зробити дослівний переклад вірша про осінню жінку...українською мовою)

Не соромно анітрохи, що віскі побіліли від часу,
Що брови зійшлися – між ними зморшка видніша.
Осіння жінка дивиться трохи впевненіше,
Осінній світанок прокидається саме у ній.
П'янка пристрасть і таке смішне хвилювання,
Загадковий сміх – хоч зав'язочки збоку приший.
Осіння жінка – це настоянка осіння,
З диханням свіжим, що ковзає біля мочок вух.
Дівча зовсім - але косички вітрами розплетені,
Роздягненою душею навчилася танцювати напоказ.
У ній сто змін, але посмішка, як і раніше, літня,
І сто бесінять у куточках примружених очей.
Під сильним дощем не вважає себе невдахою,
Стискає віскі, якщо думкам захочеться схопитися.
Про біль мовчить, а у щастя пахвами ховається,
Приховуючи сльозу на обличчі "королеви удач".
Слова у неї – різнобарв'я листя – осіннє,
Її листопад від холодних вітрів захищений.
А голос її зазвучить, і у всіх відчуття,
Що серце пестить осінньою грою – саксофон.

А це оригінал:

Не стыдно ничуть, что виски побелели от времени,
Что брови сошлись – между ними морщинка видней.
Осенняя женщина смотрит немного уверенней,
Осенний рассвет просыпается именно в ней.

Пьянящая страсть и такое смешное волнение,
Загадочный смех – хоть завязочки сбоку пришей.
Осенняя женщина – это настойка осенняя,
С дыханием свежим, скользящим у мочек ушей.

Девчонка совсем - но косички ветрами расплетены,
Раздетой душой научилась плясать напоказ.
В ней сто перемен, но улыбка по-прежнему летняя,
И сто бесенят в уголочках прищуренных глаз.

Под сильным дождём не считает себя неудачницей,
Сжимает виски, если мыслям захочется вскачь.
О боли молчит, а у счастья подмышками прячется,
Скрывая слезу на лице "королевы удач".

Слова у неё – разноцветие листьев – осеннее,
Её листопад от холодных ветров защищён.
А голос её зазвучит, и у всех ощущение,
Что сердце ласкает осенней игрой – саксофон.

Моя онука теж любить осінь, теж любить творчість... Невістка надсилає мені її фотки і я бачу в них свого синочка Ваню... Коли Анечка народилася, я співала пісні, читала вірші, мені хотілося, щоб вона полюбила цей світ. Пізніше я її підносила до осінніх дерев і ми разом милувалися листям!

Сьогодні Анютка підросла, їй шість років, і вона досі любить осінь, вміє помічати зміни у природі, малює осіннє листя.

У неї ще весна життя, але думаю, що коли і в її житті настане осінь, вона стане гідною осінньою жінкою, як у моєму вірші)

Дякую всім моїм читачам! Щастя вам і гарної осінньої погоди за вікном та в душі!)

Ольга Зоря